Актуалізація сімейних цінностей в постсекулярну добу: виклики для Держави і Церкви

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32420/rs.2018.21.1214

Ключові слова:

секулярне, релігійне, постсекулярне суспільство, родина, сімейні цінності, церква, держава

Анотація

Стаття присвячена проблемам сучасної сім’ї, яка постала перед непростими викликами ХХІ ст. в постсекулярному суспільстві.

На зміну релігійному світоустрою, який регулював сімейні відносини впродовж тисячоліть, базуючись на незмінних релігійних догматах, приходить нова доба, яка рішуче відмовляється від релігійного освячення шлюбу і родини, по-новому конституює взаємини світської держави і церкви, десакралізує мораль. Секулярне поступово охоплює родину і родинні зв’язки, частково вирішуючі задавнені проблеми нерівності статей і поколінь, нерівності соціальних ролей тощо. На зміну релігійній моделі родини приходить новий тип сімейних відносин, який базується на свободі кожного члена родини, звільняючи їх від рабства.

Однак секулярна доба породжує нові проблеми, зокрема соціальне сирітство, насильство, неповні родини, наркоманія тощо, які в постсекулярному суспільстві потребують вирішення. Ці проблеми заторкують як релігійні (родини, що будуються на релігійних основах), так і нерелігійні (родини, що не ставлять бога або богів в основу своїх відносин) сім’ї, які шукають шляхи виходу із кризи.

В статті визначаються ознаки цього постсекулярного суспільства, де одночасно і поруч існує і релігійне, і секулярне. На зміну відмежуванню секулярного від релігійного і витіснення релігійного секулярним, абсолютному пріоритету секулярного над релігійним приходить інша модель. Релігія на хвилі релігійного відродження активно входить в публічну сферу, виразно представлена в різних соціальних проектах, зокрема і сімейних, завдяки чому релігія поступово нарощує свій авторитет і вплив.

В цій ситуації, перед обличчям складних викликів, які постають перед сім’єю, релігійний і секулярний світи вимушені шукати такі форми спіжиття, щоб спільно вирішувати посталі проблеми. В Україні ще тільки належить подолати взаємну недовіру, незнання можливостей один одного, акумулювати ресурси, оскільки і церква, і держава працюють на одного суб’єкта - на громадянина держави і на віруючого церкви.

Біографія автора

  • Людмила Олександрівна Филипович, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ

    Місце народження: м. Чернівці.
    Науковий ступінь: доктор філософських наук.
    Наукове звання: професор.

    історик за освітою (1979), закінчила аспірантуру (1988) і докторантуру (1999) Ін-ту філософії НАН України. Канд. дис. «Філософський аналіз православно-богословської концепції моральних якостей людини» (1989). Докт дис. «Етнологія релігії: традиція вітчизняного осмислення і теоретичне вирішення проблем співвідношення релігії та етносу» (2000). В  Ін-ті філософії з 1983 - від аспіранта до зав. відділу філософії та історії релігії.  Викладала в НаУКМАУ, КНУ, ЧНУ, ПрНУ, інших навчальних закладах. В Київ. ун-ті: 1988-2004 старш. викладач, з 1992 доц., 2002–04 професор. кафедри релігієзнавства. Читала курси «Релігієзнавство», «Географія релігій», «Конфесійно-практичне релігієзнавство», «Нові релігійні течії», «Історія християнства». Наук. інтереси: історія реліг. і релігієзнав. думки України, історія та етнологія релігії, нові реліг. течії, релігія і релігійність в сучасн. світі, реліг. свобода, держ.-церк. відносини, міжрелігійни діалог, реліг. і релігієзнав. освіта, релігія і масмедіа. Фундатор укр. школи етнологів релігії, дослідників НРТ. Віце-президент Укр. асоціації релігієзнавців, голова Коорд. ради країн СНД і Балтії з теоретичних і практичних проблем релігієзнавства, віце-президент Укр. асоціації реліг. свободи. Автор бл. 400 праць, зокрема: Культура релігійного життя. Вибрані праці. К., 2011; Етнологія релігії: теоретичні проблеми, вітчизняна традиція осмислення. К., 2000; Нові релігійні течії в Україні. Огляд, документи, переклади. К., 2001 (у співавтор.).

Завантаження

Опубліковано

2018-12-21

Номер

№ 21 (2018): Актуалізація сімейних цінностей

Розділ

Статті