Релігійний чинник у ментально зорієнтованому українському освітньому просторі

Анотація

Українська національна педагогіка завжди базувалася на органічному поєднанні національного та християнського ідеалів. Християнська гуманність була нормою як міжособистісного, міжетнічного, так і повсякденного суспільного буття нашого народу. Сучасний український соціум потребує духовного оздоровлення, що вочевидь, на думку автора, можливо лише у взаємодії чотирьох засадничих чинників: держави, Церкви, системи освіти і родини. Особливості української духовності та ментальної характеристики були об’єктом досліджень М.Костомарова, В.Антоновича. П.Куліша, Т.Шевченка, М.Грушевського. І.Франка, В.Липинського, О.Кульчицького, Г.Ващенка, А.Річинського та В.Яніва. Сьогодні слушно згадати слова видатного українського педагога Г.Ващенка, котрий наполягав передусім на реалізації принципу виховного навчання, яке має йти під гаслом «служби Богові та Батьківщині», а відтак потрібно забезпечити у теперішньому титульної нації єдність національного та християнського ідеалів [Ващенко П Загальні принципи навчання. У 4-х част. – Мюнхен.: Б.в., 1948. – 4.1. – 285 с.]. Гірким пророцтвом звучить вислів українського просвітника А. Річинського: «Наслідком духовної втоми є те, що життя народу стає надто матеріалістичним. Із занепадом національних святинь і об’єднуючої ідеології кожний дбає вже лише про приватний інтерес, про забезпечення матеріального добробуту, відчуваючи себе уже безсилими мріяти про вищі ідеали нації» [Річинський А. Проблеми української релігійної свідомості. – Тернопіль, 2002].