СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЧНОГО МЕТОДУ В РЕЛІГІЄЗНАВСТВІ

Анотація

Стаття присвячена визначенню релігієзнавства як науки й ролі феноменологічного методу в цьому. У статті розв’язується проблема того, що релігія передбачає зв’язок із надприродними явищами, які наука не розглядає. У зв’язку із цим постає питання, яким чином можна науково вивчати явище, яке виходить за межі наукового опису? Якщо релігієзнавство використовує методи інших наук, воно не є самостійною дисципліною, а зводиться до дослідницьких тем соціології, психології або історії. Тому необхідно виділити власний метод релігієзнавства, тобто метод феноменології релігії. Цей метод, з одного боку, має відповідати вимогам науки, з іншого – допомогти в описі та поясненні ірраціонального змісту релігії. У статті показано, що феноменологічний опис може бути на двох рівнях. На першому рівні проводиться опис емпіричних і психологічних феноменів релігії: обрядові практики, присутність релігії в соціальному просторі, індивідуальні переживання та психологічні стани як конкретні факти релігійного життя. Однак у цьому описі немає розмежування між випадковим і необхідним, і для верифікації релігієзнавця доводиться звертатися до методів інших наук. На другому рівні проводиться опис апріорних структур релігійного досвіду і виявляється смислова необхідність, що лежить в основі явищ. Однак такого роду смислові узагальнення на цьому рівні з наукової позиції вважатимуться довільними. Хоча феноменологія релігії обґрунтовується філософськими, а не науковими методами, окремі її висновки можна співвіднести з емпіричним і психологічним досвідом і верифікувати методами конкретних наук. На основі цього пропонується визначення релігієзнавства як науки. Релігієзнавство – це співвіднесеність між ейдетичною феноменологією релігії, яка досліджує апріорну структуру, та іншими науками, які також вивчають релігію на емпіричному рівні, завдяки чому окремі висновки феноменології релігії верифікуються в конкретних науках. Також у статті дається відповідь на ключове для релігії та найскладніше для релігієзнавства питання про онтологію тієї реальності, з якою вступають у зв’язок адепти. Релігія має бути визнана тим, кому поклоняються послідовники. Однак як відрізнити поклоніння Богові від імітації поклоніння Богові? Релігійний досвід показує, що в ньому можливе хибне сприйняття релігійних феноменів, що у християнстві інтерпретується як спокуса. Тому необхідно окремо говорити про феноменологію спокуси. Оскільки сама феноменологічна очевидність може мати складну структуру, то з урахуванням її структурних елементів стає можливим розрізнення справжнього і хибного пластів у життєвому досвіді. На підставі аналізу таких проєкцій можна перекинути міст від феноменології релігійного досвіду до онтології релігії.