Іван Франко про природу і функціональність релігії

Автор(и)

  • Анатолій Миколайович Колодний

DOI:

https://doi.org/10.32420/2016.77.630

Анотація

Ототожнюючи вільнодумство з атеїзмом у нас часто не визнається наявність релігійної вільнодумності. Справа в тому, що Церкви ще якось сприймають свободу релігії, свободу віросповідань, але кожна з них не допускає собі свободу В релігії, свободу В своєму віросповіданні. Будь-які відхилення від догматів чи канонів, довільне витлумачення окремих положень віровчення, а тим більше антиклерикалізм, сприймається нею як єресь, а зрештою кваліфікується як атеїзм. Саме тому незручним був Іван Франко для церковного керівництва греко-католиків Галичини, а православні користувалися тими його творами, де він піддавав критиці Ватикан, його політику щодо слов’янства. Про праці мислителя, в яких ним розглядалися світоглядні проблеми, навіть не йшла мова.
Іван Франко (1856 — 1916) — епохальна постать в історії української духовності. Саме тому його намагалися і намагаються зарахувати до свого активу послідовники різних світоглядних орієнтацій. Він — матеріаліст і пантеїст, атеїст і віруючий, діалектик і метафізик, марксист і антимарксист, інтернаціоналіст і націоналіст

Downloads

Опубліковано

15.03.2016