Модернізований філософський скептицизм у ХVІІ ст. як засіб утвердження ідей віротерпимості та свободи думки, творення науки Нового часу (релігієзнавчий аспект)

Анотація

Попередня практика застосування скептично-критичного підходу у поступовому витісненні домінуючого досі у всіх сферах життя Європи способу мислення, орієнтованого на догматизацію, ортодоксалізацію та консерватизм отримала і в ХVІІ ст. подальше поширення та розвиток. Знані, авторитетні мислителі – філософи, природознавці, математики, теологи у Франції, Англії, Голландії, Німеччині, Італії, прагнучи розв’язувати назрілі суспільні проблеми і обстоюючи новітнє бачення шляхів їх вирішення, доволі активно використовували арсенал ідей скептичної спадщини античності, «піроніків» Нового часу. Щоправда, філософські здобутки скептиків-попередників, перш ніж бути використаними для обґрунтування й утвердження нових підходів і цілей у науці, суспільному житті, моральному комплексі, мислителями нового часу були суттєво переглянуті. Одні з них – актуалізовані, другі, невідповідні потребам інтелектуального розвитку і суспільства в цілому, опущені; треті – сприйняті, розвинуті, пере- і доосмислені чи й наділені новими смислами, яких не було ні у Пірона, ні в «академіків», але які вже були означені «новими піроніками» (Кастеліоном, Санчезом, Монтенем, Шароном, Ламотом Левайе, Гасенді та ін.).