Українська Асоціація релігієзнавців як практично-діюча спільнота

Анотація

Будь-яка наука не має бути річчю-в-собі, якоюсь закритою системою знань, що розвивається лише на власному мислительному підгрунті і в замкнутих, відгороджених від реалій життя дослідницьких спільнотах. Вона не повинна служити полем для міркувальних витребеньок, до чого нині вдається дехто переважно з релігієзнавчої молоді (за віком і часом присутності в релігієзнавстві), влаштовуючи інтернетні баталії, самозакохано хизуючись при цьому тим (як самі гадають), що дивіться: он який я розумний, як я можу розправлятися навіть з релігієзнавчими авторитетами і ветеранами. А праць наукових такі критикани мають мізер і не виявляють навіть якусь свою здатність з їх написання. Хіба що (і це вважають наукою) рахують те, а який відсоток становлять публікації Відділення релігієзнавства і чого це воно хизується тим, що нібито є єдиною академічною установою з релігієзнавства, бо ж, дивись, у Львові в Музеї історії релігії є навіть Інститут (не то що Відділення) релігієзнавства. Релігієзнавча поросль площиною своїх публікацій нині часто обирає лише інтернетівські сторінки, стає на шлях пошуків і пережовування (благо якщо ще з посиланням, а в більшості випадків шляхом крадійства) того, що вже хтось сказав. Але зауважу: критикувати когось в науці надто легко, а ось творити щось своє в ній не просто і не всім під власний розум. Може тому, враховуючи останнє, О.Пушкін ще свого часу зауважив: «Хвалу и клевету приемли равнодушно и не оспаривай глупца». Не будемо! Хай самозакохано вдовільняються!