Нікейсько-Константинопольський символ віри: правда і міти
DOI:
https://doi.org/10.32420/2021.94.2228Ключові слова:
Нікейсько-Константинопольський символ віри, християнство, теологія одкровення, Вселенські собори, патристикаАнотація
Формування символу віри, який би адекватно відображав віру Церкви та перешкоджав поширенню єресей, було основним завданням Вселенських Соборів та пильної роботи багатьох богословів. Найбіль популярним серех східних християн, які використовують візантійський літургійний обряд є Нікейсько-Константинопольський символ віри. Серед науковців, священників та віруючих сформувалось переконання, що це символ віри є результатом діяльнсоті двох Вселенських Соборів (Першого Нікейського 325 року та Першого Константинопольського 381 року). Завданням цього дослідження є вияснити, чи справді Перший Константинопольський Собор має відношення до цього символу віри. Автори статті переконані, що Нікейсько-Константинопольський символ віри не був ухвалений на цьому Соборі. Про це свідчать декілька аргументів. По-перше, канони Константинопольського і Ефеського Соборів забороняють вносити зміни в Нікейський символ віри. По-друге, Нікейсько-Константинопольський символ віри не відповідає духу і цілям Першого Константинопольського Собору. По-третє, у Нікейсько-Константинопольському символі відсутні висловлювання, які присутні в Нікейському символі, і які могли б підкреслити основну ідею Константинопольського Собору. Ці аргументи переконливо доводять, що Нікейсько-Константинопольський символ віри не пов'язаний з Першим Константинопольським Вселенським Собором 325 року. Наступний Собор, Ефеський, також не вносив зміни у символ віри. Вперше Нікейсько-Константинопольський символ віри був озвучений на Халкидонському Соборі. Відповідь на питання про походження Нікейсько-Константинопольського символу віри дає перше слово символу віри. Всі символи віри, які походили від Вселенських Соборів, серед них і Нікейський символ, починається словами "ми віруємо", оскільки такий символ є вираженням колективної віри всіх учасників Собору і всієї Церкви. Нікейсько-Константинопольський символ віри починається зі слів "я вірую". Такими словами починались усі хрещальні символи віри, тобто символи, які кандидат промовляв перед хрещенням. Завданням цього акту було виразити віру кандидата перед Церквою, що було необхідною умовою для отримання хрещення. Це означає, що Нікейсько-Константинопольський символ віри є хрещальним символом, а не соборовим. Головним питанням у дискусії між католиками і православними є "Filiоque": православні богослови звинувачують католицьких у тому, що вони додали до символу віри слова, яких немає в його первісному варіанті, і цим порушив рішення Вселенського Собору. Якщо ж Нікейсько-Константинопольський символ віри не є продуктом діяльності Собору, то ці звинувачення безпідставні. У статті доведено, що кожна літургійна традиція східного християнства сформувала власний варіант символу віри, хоч в основі кожного з них лежить той текст мисволу віри, який був ухвалений на Першому Нікейському Соборі. У статті наведена порівняльна таблиця, яка показує схожості і відмінності між символами віри різних літургійних традицій. У східному християнстві сформувались п'ять літургійних традицій: візантійська, вірменська, олександрійська, східно-сирійська (ассирійська), західно-сирійська (антіохійська). В кожній із них використовується власний варіант символу віри. Західні християни (католики і протестанти) перейняли візантійський варіант символу віри і використовують його поряд з іншими символами.
Посилання
Tworuschka, Monika; Tworuschka, Udo. (2006). Die Welt der Religionen: Geschichte, Glaubenssätze, Gegenwart. München: Wissenmedia.
Richard, Max W. (2015). Abiturwissen. Evangelische Religion: Kompetent evangelisch im Abitur. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.
Confessing the One Faith: An Ecumenical Explication of the Apostolic Faith as it is Confessed in the Nicene-Constantinopolitan Creed (381). (2010). World Council of Churches,
Kennedy, Philip. (2011). Christianity: An Introduction. London, New York: I.B. Tauris.
Karkkainen, Veli-Matti. (2007). The Trinity: Global Perspective. London: Westminster John Knox Press.
Nicolson, Hugh. (2016). The Spirit of Contradiction in Christianity and Buddhism. Oxford Unkiversity Press.
Wainwright, Geoffrey. (2008). Doxology: The Praise of God in Worship, Doctrine and Life. A Systematic Theology. Oxford University Press.
Maassen, Friedrich. (1870) Geschichte der Quellen und der Literatur des kanonischen Rechtes im Abendlande bis zum Mittelalters. Gratz: Verlag von Leuschner & Lubensky.
Caspari, Carl Paul. (1857). «Aus historisch-kritischen Studien über das kirchliche Taufbekenntnis». In: Zeitschrift für die gesamte lutherische Theologie und Kirche. 18. Jahrgang. Leipzig.
Marthaler, Berard L. (2007). The Creed revised and expanded. The Apostolic Faith in Contemporary Theology. New London: Twenty-Third Publications.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2021 Oleh Shepetyak, Oksana Shepetyak
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.