Еволюція доктрини уніатизму в контексті Східної політики Ватикану кінця ХІХ- початку ХХІ століття

Автор(и)

  • Елла Бистрицька

DOI:

https://doi.org/10.32420/2017.81-82.752

Анотація

Прагнення подолати розкол християнства 1054 р., який заклав основи формування двох релігійних систем – провослав’я і католицизму, ініціювало укладення Ліонської (1274 р.), Ферраро-Флорентійської та Берестейської уній, які створили особливу модель Церкви. У подальшому такі Церкви відчули тиск латинізації, що ще більше зміцнило переконання православних про бажання Апостольського Престолу підпорядкувати Православну Церкву. Взаємне відчуження між католиками і православними поглибилось у XVIII ст., коли Конгрегація поширення віри спеціальним декретом в 1729 році заборонила «communication in sacris» (проведення спільних богослужінь і участь у Святих Таїнствах). Сумніви католиків у благодатності православних церков мали зворотню реакцію з боку патріархів Константинопольського, Александрійського та Єрусалимського, які в 1755 р. оприлюднили спільну заяву, назвавши єретиками всіх, хто перебуває поза Православною Церквою.

Downloads

Опубліковано

13.12.2016