Еволюція доктрини уніатизму в контексті Східної політики Ватикану кінця ХІХ- початку ХХІ століття
DOI:
https://doi.org/10.32420/2017.81-82.752Анотація
Прагнення подолати розкол християнства 1054 р., який заклав основи формування двох релігійних систем – провослав’я і католицизму, ініціювало укладення Ліонської (1274 р.), Ферраро-Флорентійської та Берестейської уній, які створили особливу модель Церкви. У подальшому такі Церкви відчули тиск латинізації, що ще більше зміцнило переконання православних про бажання Апостольського Престолу підпорядкувати Православну Церкву. Взаємне відчуження між католиками і православними поглибилось у XVIII ст., коли Конгрегація поширення віри спеціальним декретом в 1729 році заборонила «communication in sacris» (проведення спільних богослужінь і участь у Святих Таїнствах). Сумніви католиків у благодатності православних церков мали зворотню реакцію з боку патріархів Константинопольського, Александрійського та Єрусалимського, які в 1755 р. оприлюднили спільну заяву, назвавши єретиками всіх, хто перебуває поза Православною Церквою.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2016 Елла Бистрицька

Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.