Слово на пошану світлої пам'яті Петра Мартьянова

Анотація

Нижче запропоновані думки висловлені були мною тоді, коли я щойно дізнався про непоправну подію – відхід із земного буття пастора Петра Костянтиновича Мартьянова. З того часу минуло, важко нині уявити, два роки. Плин часу – невблаганний. Але є те, що вище плину часу. Це людська шана й пам’ять. Добрі справи людини незліченно довго живуть як втілення пам’яті про неї. А людина живе стільки, скільки про її добрі справи пам’ятатимуть. Отже – кожен обирає в земному бутті свій шлях. Шлях вічної Пам’яті про власні добрі справи, або безвісті мороку від власних злих справ. Петро Костянтинович завжди служив Богу, а відтак - людям. Тому його з повагою згадують та згадуватимуть добрим словом і по відході із земного буття. Тож в сумну дату 7 вересня слід було релігієзнавцям України, з якими він плідно працював над метою утвердження на Одещині толерантних міжконфесійних відносин, вшанувати світлу пам'ять людини, яка так багато зробила для становлення українського незаангажованого релігієзнавства, яка не боялася бути праведною й щирою тоді, коли було нелегко, яка не боялася, як свого часу сформулював Василь Стус, бути «самособоюнаповнюваним».