Інституціалізаційні трансформації Греко-Уніатської Церкви в контексті етноконфесійної політики російського самодержавства (1772-1795рр.)

Анотація

Становище Греко-Уніатської Церкви напередодні поділів Речі Посполитої характеризувалося інституційним оформленням і впо­рядкованістю внутрішньоцерковного механізму, централізованим управлінням і цілісністю ієрархічної структури, наявністю бага­томільйонної парафіяльної пастви та потужної мережі чернечих осередків, набуттям значного економічного потенціалу, зокрема церковно-монастирського землеволодіння, що в сукупності дають підстави для висновку про досить стабільне функціонування всьо­го церковного організму. Створені зусиллями інтелектуального ядра Греко-Уніатської Церкви - Чину святого Василія Великого - багатокомпонентна система освітніх установ (новіціатів, духовних семінарій, колегій, парафіяльних шкіл), а також видавничі осеред­ки зробили вагомий внесок у плекання національної культури. Відтак ця Церква довгий час не лише виконувала роль своєрідного етноконсерванта культури автохтонного населення Правобереж­ної України, зберігала домінантні елементи його етнічних прик­мет, але й долучала і єднала його еліту з європейським духовно-культурним простором.