Досвід самодостатності у містицизмі ХХ століття

Анотація

Містика - це релігійна практика, а філософський містицизм - це рефлексія з приводу цієї практики. Розрізняють теїстичний містицизм як класичний, де абсолют - це особистий Бог, і нетеїстичний як некласичний, де особистий Бог замінюється безособистим трансцендентним початком, наприклад, “дао” в даосизмі, “шуньята” в буддизмі, або “єдине” в неоплатонізмі. I класичний (теїстичний), і некласичний (нетеїстичний) містицизм припускають необхідність містичної практики. Але в другій половині ХХ століття виникає постнетеїстичний містицизм, який зовсім заперечує містичну практику, і вважається постнекласичним. Виникнення постнекласичного містицизму в ХХ столітті співпадає з виникненням постнекласичного напрямку в загальній культурі, тобто з постмодернізмом. Як класичний, некласичний, так i постнекласичний мiстицизм описують характеристики стану самодостатностi людини. Тільки філософський містицизм класичного і некласичного напрямку пов’язує появу цього стану самодостатності у містика з його практикою, а постнекласичний напрямок заперечує цю практику.