Богословсько-юридична концепція спокути у дзеркалі православно-богословської критики наприкінці ХІХ – напочатку ХХ ст.

Анотація

Богослов’я можна вважати специфічною культурою самовираження, самовизначення та самовиправдання тих чи інших конфесій. Християнство самовизначає себе як «релігія спокути» чи «релігія Хреста», що засвідчують слова слова апостола Павла: «Ми проповідуємо Христа розіп’ятого». Ідея спокути - центральна ідея, без осмислення якої неможливе розуміння християнської традиції. Тому для богослов’я концептуалізація ідеї спокути означає спрямування інтелектуальних зусиль на визначення та виправдання сутнісної сторони християнства. Для академічного релігієзнавства вивчення богословської концепції спокути має подвійне значення: по-перше, дозволяє осмислити сутнісну сторону християнської релігії, а по-друге – зрозуміти богословську культуру мислення.