Фактори формування релігійності українця

Анотація

Ключовим поняттям нашого дослідження є «релігійність». В науковій літературі його найчастіше співвідносять з окремим індивідом або соціальною групою, спільнотою і розуміють під ним сукупність певних ознак, які їм властиві і які знаходять вияв у вірі та поклонінні надприродному як на рівні свідомості, так і на рівні поведінки. Об’єктом нашого дослідження виступає український народ (етнос). Слід зазначити, що релігієзнавство за радянських часів не брало до уваги той факт, що людське існування можливе лише в умовах певної етнічної спільноти, окрема особа являє собою, перш за все, певний етнотип, а тим більше не вивчало воно релігійні виміри етнонаціонального буття того чи іншого народу. Саму релігійність, якщо її розглядати як особливий, тривалий стан свідомості, як певну систему, що є сукупністю елементів (ідей, уявлень), які взаємодіють один з одним і з середовищем, утворюють стійку цілісність, можна вважати складовою етнонаціональної ментальності. За М.Костомаровим, народна релігійність - це той особливий погляд, який народ має на свою релігію і що не складає ні якесь цільне віросповідання, ні якусь секту. Сьогодні є загальноприйнятим, що національний тип релігійності існує на буденному рівні свідомості, являє собою складне синкретичне утворення. Історія його формування не збігається з історією віровчення певної конфесії. Проте, зрозуміло, що релігійність українців, постаючи невід’ємною складовою ментальності й духовності народу, має історію свого формування. Вона являє собою наслідок дії комплексу чинників, які зумовлювали спосіб життєдіяльності українського народу у певному природогеографічному та культурно-історичному просторі.