Теофанія в Старому Завіті та її інтерпретація в арамейських перекладах (концепція божественного слова в таргумах)

Анотація

Кожен читач Старого Завіту, - як досвідчений дослідник, так і новачок, - не може не звернути увагу на одну особливість у поданні ідеї Бога: це гармонійне (а подекуди дивовижне) поєднання трансцендентності та іманентності. Історія Створення Світу (Бут. 1:1 - 2:3), з якої починається перша книга Строго Завіту – Буття – являє собою зразок вишуканого прозового жанру з елементами епічної поезії.

В ній Творець Всесвіту подається всемогутнім, премудрим і всесильним, таким, що стоїть над створеним Ним світом: лише одне Його слово викликає матеріальний світ із небуття. Це підкреслюється повторюваним вживанням формул אלהים וימר/wa-yyo’mer ‘ělohîm («І сказав Елогім…») і ויהי־כן/wa-yəhî khēn («І стало так»). Таке вживання двох наративних конструкцій на початку і в кінці повідомлень про творчі дії Бога яскраво підкреслює ідею співвіднесення божественного Слова і буття. Бог показаний тут саме трансцендентним.