Ісихазм у духовній культурі Київської та Московської Русі
DOI:
https://doi.org/10.32420/2000.14.1075Анотація
Для Візантії XIV століття стало часом її останнього піднесення в культурі, який одержав назву "палеологівського ренесансу". Його основний зміст склали "ісихастські суперечки", що тривали протягом тридцяти років та приймали часто гострі політичні форми. Головними персонами цієї дискусії були, з одного боку, калабрийський чернець Варлаам, що прибув з Італії, де одержав латинську освіту, а з іншого боку, солунський митрополит Григорій Палама, який виступив від імені афонських ченців. Послідовники Палами одержали назву "паламітів". Варлаам і Палама були представниками двох протилежних напрямків у візантійській культурі XIV ст. – “антикізуючого” та монастирсько-церковного (ісихастського).
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2000 Н. С. Жиртуєва
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.