Слово на пошану світлої пам'яті Петра Мартьянова

Автор(и)

  • Павло Ямчук

DOI:

https://doi.org/10.32420/2013.68.361

Анотація

Нижче запропоновані думки висловлені були мною тоді, коли я щойно дізнався про непоправну подію – відхід із земного буття пастора Петра Костянтиновича Мартьянова. З того часу минуло, важко нині уявити, два роки. Плин часу – невблаганний. Але є те, що вище плину часу. Це людська шана й пам’ять. Добрі справи людини незліченно довго живуть як втілення пам’яті про неї. А людина живе стільки, скільки про її добрі справи пам’ятатимуть. Отже – кожен обирає в земному бутті свій шлях. Шлях вічної Пам’яті про власні добрі справи, або безвісті мороку від власних злих справ. Петро Костянтинович завжди служив Богу, а відтак - людям. Тому його з повагою згадують та згадуватимуть добрим словом і по відході із земного буття. Тож в сумну дату 7 вересня слід було релігієзнавцям України, з якими він плідно працював над метою утвердження на Одещині толерантних міжконфесійних відносин, вшанувати світлу пам'ять людини, яка так багато зробила для становлення українського незаангажованого релігієзнавства, яка не боялася бути праведною й щирою тоді, коли було нелегко, яка не боялася, як свого часу сформулював Василь Стус, бути «самособоюнаповнюваним».

Завантаження

Опубліковано

19.11.2013

Номер

Розділ

Статті

Як цитувати

“Слово на пошану світлої пам’яті Петра Мартьянова” (2013) Українське Релігієзнавство, (68), pp. 259–261. doi:10.32420/2013.68.361.

Статті цього автора (цих авторів), які найбільше читають

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 > >>