Переосмислення есхатологічної парадигми у постмодерному протестантському богослов'ї (Б.Макларен і Р.Белл

Анотація

Для сучасного протестантського богослов’я властиве гостре зацікавлення есхатологією, яка однак тлумачиться не стільки як класична богословська доктрина про завершення історії, що включає теми підхоплення церкви, другого приходу Христа і тисячолітнього царства, скільки як телеологічне вчення, зосереджене на питаннях остаточного призначення реальності, досягнення світом своєї вічної мети. Беручи до уваги те, що в сучасному українському релігієзнавстві бракує праць, присвячених вивченню трансформації есхатології у постмодерністському богослов’ї, постає актуальним і своєчасним здійснення релігієзнавчого аналізу процесу переосмислення традиційних протестантських есхатологічних домінант у творчості основних популяризаторів нової есхатологічної парадигми. Отож, мета цієї статті – дослідити специфіку постмодерністських прочитань протестантської есхатології на прикладі Виникаючої церкви, богословського та еклезіологічного руху, що відкрито проголосив своєю метою адаптацію християнства до епістемологічних та соціокультурних зрушень епохи постмодерну. Незважаючи на свою нетривалу історію, рух проник у чисельні помісні церковні спільноти, богословські навчальні заклади та парацерковні організації, здебільшого у Північній Америці та Великобританії, дещо меншою мірою в інших частинах світу (Австралія, Нова Зеландія, континентальна Європа).