Сирійський роман про СЩМЧ. Климента Римського і його рання слов’янська версія

Автор(и)

  • Дар'я Морозова НПУ ім. М. Драгоманова

DOI:

https://doi.org/10.32420/2020.91.2141

Ключові слова:

Климент Римський, псевдо-клементини, Антіохія, ебіоніти, переклад

Анотація

Стаття аналізує етичний та богословський зміст апокрифічної сирійської «автобіографії» св. Климента Римського (Скорочення діянь Петра або Епітоме), а також її ранній слов’янський переклад (Житіє Климента). Дослідження застосовує історико-філософську, патристичну та філологічну методологію, щоб окреслити специфіку вчення св. Климента, як його уявляє грекомовна сирійська пам’ятка з циклу псевдо-Клементин. Методи компаративної текстології та перекладознавства застосовуються, щоб проаналізувати особливості слов’янської версії твору.

Дослідження виявило, що, всупереч уявленням видавця слов’янської версії, П. Лаврова, переклад, безсумнівно, був виконаний за архаїчною, до-метафрастовою редакцією твору. Відтак, він може бути датований ІХ ст. і походити з перекладацького осередку учнів Кирила і Мефодія. Популярність пам’ятки серед слов’янських читачів почасти пояснюється збереженими у перекладі архаїчними рисами первинної версії твору, такими як наочна образність, експресивний виклад, діалогічність. Така жвава оповідь полегшувала сприйняття концептуально насиченого етичного змісту твору. 

В центрі обох версій твору – грецької і слов’янської – етична категорія людинолюбства (φιλανθρωπία), що постає центральною християнською чеснотою. Чимала частина Епітоме відведена детальному поясненню цієї категорії та відрізненню її від інших чеснот. В оригіналі етика філантропії протистоїть астрологічній ідеології, яку представляє отець Климента Фавст. Погляди, які висловлює Фавст, спираються на натурфілософські уявлення ранніх грецьких стоїків. Апостол Петро, вчитель Климента, відповідає на його аргументи з позицій юдеохристиянського монотеїзму, посилаючись на біблійну історію свого народу. Еллінізм стикається з біблійним монотеїзмом. Таким чином, Епітоме постає реплікою у полеміці між «християнами з язичників» та «християнами з обрізаних» (ебіонітами), що століттями збурювала сирійську Церкву.

Але в перекладі цей мотив зіткнення світоглядів лишається затемненим, оскільки перекладач, схоже, не розпізнає ані термінологію стоїчної натурфілософії, ані астрологічну проблематику, ані дебати між традиціями Петра і Павла у Сирії. Відтак, уся стоїчна термінологія Фавста зводиться до єдиного поняття «бытіє». Таким чином, в перекладній версії полеміка точиться не так поміж християнством і астрологією, як поміж етикою та «онтологією». Натомість перекладач збагачує філософську канву твору полісемічною слов'янською лексикою, на кшталт поняття «празності» яке по-новому висвітлює роль понтифіка у настановах Петра Климентові.

Порівняння грецької та слов’янської версій Епітоме – приписуваної св. Клименту автобіографії – з його єдиним автентичним твором, 1 Посланням до коринфян, дозволило зробити ще один неочікуваний висновок. Усі ці твори не лише присвячені одній головній проблемі – відновленню мира у розділеній суперечками християнській громаді, але й пропонують подібні способи виходу з кризи шляхом братолюбності, солідарності та поваги до інакшості ближніх. Це може казати або про те, що автор сирійського апокрифа надихався справжнім Климентовим Посланням до коринфян, або про те, що образ св. Климента, який встиг скластися у ранній традиції, досить владно диктував повідомлення псевдоепіграфа. Завдяки цій співзвучності, апокрифічний твір сирійських ебіонітів справді певною мірою знайомив слов’янських читачів із ідеями Климента Римського, єдина автентична праця якого була майже невідомою у середньовіччі.

Посилання

Dressel A.R.M. (Ed.). (1859). Clementinorum epitomae duae. Leipzig: J.Heinrichs.

Dvornik F. (1962). The Slavs in European History and Civilization. Rutgers University Press.

Ellis F.S. (Ed.). (1900). Jacobus de Voragine. The Golden Legend or Lives of the Saints, 7 vols. London: Dent.

Floria B.N. (Ed.). (1981). Vita of St. Constantine, Legends on the Beginnings of Slavic Literature. Moscow: Nauka, p.70-93.

Franko I. (1981). St. Clement in Chersonese. Notes for the History of Ancient Christian Legend. In Ivan Franko.Collected works in 50 vols, vol.34 (pp. 7-347). Kyiv: Naukova dumka.

Jones F. S. (1982). The Pseudo-Clementines: A History of Research, Journal of Early Christian Studies, 2.1, p.14-33.

Khaburgaev G. (1994). First centuries of Slavic literature. Moscow State University Press.

Lavrov P.A. (Ed.) (1911). Literary monuments of Christian Khersones. vol.2. Lives of the Saints of Khersones in Greek and Slavonic Literature. Moscow: Lyssner Press.

Meshcherskiy N. (1995). Art of Translation in Kyivan Rus’. In Nikita Meshcherskiy. Selected works (pp. 246-271). Saint-Petersburg State University Press.

Paschke F. (1966). Die beiden griechischen Klementinen-Epitomen und ihre Anhänge. Berlin: Academie-Verlag.

Ukhanova Y.V. (2000). The acquisition of the relics of St. Clement, pope of Rome, in the context of the foreign and domestic policy of Byzantium in the middle of the 9th century. Byzantine Chronic, 59 (84), 116-128.

Ukhanova Y.V. (1998). Vigil to St. Clement, Pope of Rome, in the Context of Vladimir’s Baptizement of Rus. Proceedings of State Historical Museum, 100, 143-153.

Downloads

Опубліковано

11.09.2020

Номер

Розділ

Статті