Прогнозування в релігійній сфері як фактор забезпечення стабільності суспільного розвитку: філософсько-релігієзнавчий аналіз
DOI:
https://doi.org/10.32420/rs.2013.17-18.980Анотація
Міланський едикт ще 1700 років тому – в 313 році проголосив релігійну терпимість на території Римської імперії. Наскільки релігійна терпимість може існувати в сьогоднішньому поліконфесійному світі, де спостерігаються процеси зближення політики й релігії, коли повернення релігії на публічну арену й у світову політику зокрема, ставить питання про особливості її функціонування. Секуляризація, а чи ж більш обґрунтовані сценарії релігійного майбутнього? Що, власне, буде означати поглиблення процесу глобалізації для майбутнього релігії? Протистояння двох центральних тенденцій цього процесу: взаємопроникнення елементів різних релігій і своєрідну їх конвергенціалізацію? Опір уніфікації й «запозиченням», яке буде супроводжуватися зростанням фундаменталістських і консервативних рухів? Як нам бачиться, тут питань набагато більше, аніж відповідей. При цьому політики й релігієзнавці дещо по-різному відповідають на ці та низку інших питань. Консенсус їхніх прогнозів очевидно полягає в наступному – ґрунтуванні на постійно збільшуваному релігійному плюралізмі.