Між релігійною свободою і національною безпекою

Документ ОБСЄ «Свобода релігії або переконань та безпека» в західному, російському та українському контекстах

Анотація

У статті розглядається Документ ОБСЄ «Свобода релігії або переконань та безпека. Керівництво з питань політики» (2019) з точки зору стану свободи совісті та переконань, а також політико-правових реалій, які склалися в країнах Заходу (США, Канада, держави-члени Європейського Союзу), в Російській Федерації та в Україні. Автор доводить, що спроби збалансувати питання релігійної свободи і національної безпеки в країнах Заходу після терористичних атак 9 вересня 2001 р. призвели до становлення нового режиму безпеки у США.

Деякі суттєві зміни, спрямовані на усунення загроз, які виходять від релігійних акторів, або тих, хто використовує релігійні символи й риторику на шкоду безпеці суспільств і громадян, були запроваджені в національні правові системи Великої Британії, Іспанії, Франції, Італії. Хоча надзвичайні заходи викликали критику з боку правозахисників та дослідників, багато політиків і оглядачів закликали уряди задіяти всі необхідні засоби, аби не дозволити терористам та релігійним екстремістам використати те, що ті вважали вразливістю західних демократій, а саме – їхню відкритість, ліберальне законодавство, демократичні процедури, чутливістю до прав людини і людської гідності. Автор підкреслює, що попри певні прорахунки, які супроводжували формування нової західної безпекової політики, в ній очевидні компоненти, цілком суголосні ключовим принципам, які містяться у документі ОБСЄ 2019 р.

Абсолютно протилежним, як доводиться у статті, є підхід до узгодження питань релігійної свободи і національної безпеки в Російській Федерації. Обмеження релігійної свободи, які мотивуються інтересами національної безпеки, є такими, які знищують основоположні міжнародні принципи у сфері свободи совісті й переконань і ставлять Росію в один ряд з найбільш брутальними порушниками релігійних свобод у світі.

Нарешті на прикладі України автор доводить, що майже три десятиліття досвіду формування моделі державно-церковних відносин, адекватної духу і літері міжнародного права в сфері свободи совісті та переконань, може виявитися продуктивним навіть у разі коли країна стикається з колосальними зовнішніми і внутрішніми викликами і що баланс між релігійною свободою і безпекою може бути досягнутим навіть за умов війни.